Більшість гравюр сюнга малює цей процес не повністю оголених партнерів, але одягнених у напіврозкриті накидки. Японські художники найкращого періоду – з 1680 по 1880 рр. ― не писали з натури, і їх мало займала анатомічна акуратність деталей та виразу облич, тому навіть кращі майстри уявляють нам безхребетних гумових дівчат, у яких, здається, зовсім немає кісток; чоловіків з неймовірним інтимним приладдям, у місцях, неможливих з фізіологічної точки зору. Оку, налаштованому на західне мистецтво, необхідно звикнути до вигляду гостя та повії, зображених в інтимному єднанні. Справа в тому, що в Японії традиційні художники бачать речі аж ніяк не в західній менері, що виразилася в грецьких статуях чи творах Тіціана, Рубенса чи Ренуара. У тих оголені з багатими переходами відтінків та заокругленими реалістичними деталями ближче до фотознімка, ніж ранні японські зразки – впорядковані та символізовані – оголених чоловічих та жіночих фігур. Спершу вони так само чужорідні для нас, як сусі, місцева страва із сирої риби.
Більше про гравюри сюнга Ви можете почитати у цій статті: Сюнга – японські еротичні гравюри періоду Едо
